One lonely evening

Якою б популярною особою ти не був (-ла), бувають вечори, коли залишаєшся один. Абсолютно. Немає повідомлень в соціальних мережах, мовчить телефон, вдома нікого немає. Ти знаєш, що тебе люблять, шанують, цінують, комусь ти напевно дуже потрібен. Але не зараз, не в цей вечір. В будь-який інший - так, але не сьогодні. І якщо ти не щасливий власник уявного друга або, ще краще, друзів, то сьогодні твоя єдина компанія - твої думки. Я впевнена, що вони крутяться вихором в твоїй голові. Згадується усе, і погане, і прекрасне. Але чомусь тих небажаних думок більшею. Я б можливо взяла на себе важку ношу пояснити чому так, але точно зійду на філософські манівці тлінності людського існування. Про що ще думати, коли ти смертний і один? Логічно ж.
На просторах павутини можна знайти достатньо психологічних статей із рубрики "100 і одна порада як позбутись поганих думок". Я зізнаюсь, що чесно прочитала декілька з них. Поради непогані. Тільки ось мої думки нікуди не пішли і не підуть. Не люблять вони такі поради. Їм, розумієте, треба індивідуальний підхід. Балувані.
Я б краще прочитала поради як змиритись з тим, що ми істоти, які по суті понад усе прагнуть бути частиною соціуму і бояться самотності (за таблицею оцінки стресових ситуацій Холмса-Райха: самотність - 45 балів), насправді все життя проводимо на самоті.

Самотність – скільки ж отрути заковано в цім слові! Віктор Гюго

А порад мабуть і немає. Бо що порадити людині, яка не дуже комфортно почуває себе наодинці з найважливішо для себе людиною? Якщо порівняти людину з комп'ютерною грою, то я б сказала, що це гра на величезній карті з прихованими місцями, яка не пасує до розмірів екрану і тому деяка її частина залишається поза полем зору. І ти в паніці дивишся на цю карту і не знаєш з чого почати, бо всюди хочеться побувати, все побачити, всі приховані предмети і двері знайти. Ось звідки цей хаос думок в перші хвилини на самоті. В середині кожного з нас безкрайні простори досвіду, бажань, мрій, спогадів. Якісь бажання і мрії ми самі заховали якомога глибше, щоб ніхто не знав, бо навіть ми не хочемо знати, що вони у нас є. Соромно. Страшно. Деякі спогади хочеться взагалі стерти зі своєї пам'яті, а краще з життя. Та куди від них втечеш, коли ця карта перед тобою і вибору немає. Звісно завжди можна відволіктись і переключити свою увагу на щось інше, менш заплутане. Але... не можна ж тікати від себе завжди. Я думаю, що якщо не в цьому житті, то колись і десь доведеться це зробити. Просто зрозуміти себе, відкрити собі все, знати відповіді на питання: "хто я?", "звідки я?" і "навіщо я?". Всі відповіді заховані всередині нас. Все просто.

Simplicity is the most difficult thing to secure in this world; it is the last limit of experience and the last effort of genius. George Sand

Будьте кращою версією себе! ©