He's gonna find out who's naughty and nice. Santa Claus is coming to town!

Дід Мороз, подаруй мені ліки
від душевного болю, невимовного суму
за майбутнім, минулим, теперішнім.
Я не прошу сукню чи ляльку, чи навіть книжку, віриш?
У цьому році грішила багато, знаю.
Хочиш бачити звіт за рік? Навіщо?
Я думала ти не любиш офіцій, ти ж начебто не такий...
Як скажеш, мені не складно:
Мінус кохання, плюс регулярний секс,
мінус совість, плюс королівська гордість,
мінус школа, плюс непотрібний диплом,
мінус шорти, ага, знову тільки джинси,
мінус друзі, тепер лише знайомі,
мінус сльози, плюс блиск в очах і тремтіння рук.
Ось бачиш. важливі мінуси, жахливі плюси.
Я стала зовсім зіпсованою, де моя совість?
Як так? Не чекай, рятуй мою душу.
Я їду на швидкості в прірву, не хочу летіти
Ні вниз, ні вверх, віриш?
Я дивна, не хочу дарунків. В моєму-то віці
я маю хотіти багато англійський марок,
новітніх гаджетів, модельних хлопців,
відмінних заліків, яскравих спогадів...
Не хочу навіть чути про ці безглузді речі.
Я хочу у казку, бути принцесою з довгим волоссям,
і принца під вікнами на коні,
білому та не інакшому,
з букетом піонів та морозивом.
Щоб любов в очах і палкість у серці,
щоб стрибнути з вікна, а він зловив,
щоб дивився в очі, а не під спідницю,
і щоб рука в руці, а не на сідницях.
А потім прокинутись в обіймах
і знати, що це не сон
Все так і має бути. Все так і є.
Я буду вдячна за цей дарунок,
але як ні, то й ні. Я почекаю, не спіши. ♥

No name

Я не вмію писати лірику, а часом так хочеться...
Хочеться вилити душу на папір і полити її сльозами,
щоб чорнило потекло, утворивши невеликий солоний океан почутів.
Щоб після цього в душі стало чисто, пусто та стерильно.
На Новий рік замовлю більше красномовства, вдалих порівнянь та цікавих метафор,
щоб слова лились, а не сльози, і, щоб на папір, а не в обличчя.
Бо найгірше, воно обов’язково вискочить, у непотрібний момент, а потім ходи, вибачайся.
А на папір вискочило, ну що ж, добре. Зім’яла та й кинула на смітник життя.
Ще один сантиметр до мого власного Евересту, а може вже й вище.
На Новий рік хочу казку і почуттів, щирих, щоб тонути.
Не треба мені солодощів, грошей, щастя, іграшок та прикрас. Хочу відчути життя. Я вже доросла. Я сама собі іграшка, сама собі прикраса, цінність і щастя. Я не хочу більше жити у цьому нудному сірому світі. Я маю вирватись, втекти, кудись у хащі, в джунглі, де з усіх сторін буду відчувати небезпеку, страх, відчай, бажання, пристрасть, співчуття.
Просто відчувати і нічого не хотіти. Не хотіти здати заліки, спати, вирішити проблеми, забутися.
Я мрію малювати, не дитячо-дорослі очевидні малюнки, а щось глибоке. Щоб мене було видно. Дивишся і знаєш - у цьому вся вона. Щоб як у Волан-де-морта. Знищив картину - знищив шматок душі.
Треба, щоб душу було видно, щоб бачити, що коїш. Як відриваєш шмаття, ріжеш, колеш, стираєш, лупцюєш, брудниш.
Душа - це не просто, це тобі не математика, не фізика, і тим більше не географія. Тут немає правил і теорем, чітких точок і координат. Якщо вколов, то болить усюди. Якщо зробив боляче, то не чекай методу від супротивного, тобі теж має бути боляче. І те, що здається паралельним, на справді, пересікається з усім.
Я не вмію писати, але дуже хочу сказати, щоб було зрозуміло, що це не World of Warkraft, не San Andreas і навіть не Sims.
Це реальне серйозне життя. Це реальні люди, які мають реальні почуття.
Не можна до них чіпляти мотузки і смикати. Ви не король ляльок, і тим більше не Бог.
Залиште руки вільними, а мотузки хай лежать. Ніколи не знаєш, коли і кого доведеться витягувати з прірви.
Бажаю вам відчувати, і цього, повірте, досить ♥

Твір: Що для мене значить бути українцем?

Знайшла свій твір за 11 клас, написано трохи нескладно, але на останньому абзаці аж розплакалась =)

Твір Кравченко Анастасії, учениці 11-А класу, на тему:

Що для мене значить бути українцем?

Перш за все хочу сказати, що бути українкою – це мій усвідомлений вибір. Я народилась в Україні, але моя мама росіянка за паспортом та за станом душі, тому я не можу сказати, що виховувалась в українських традиціях та любов до України мені прищепили з молоком матері. Я зрозуміла, що українка вже в старшому віці, коли чітко усвідомила, що таке Україна взагалі.

Існує міф, що справжні українці мають їздити на «Запорожці», пити горілку, їсти сало та завжди співати. Я вважаю, що це так само безглуздо, як думати, ніби росіяни водять за собою ведмедів на ланцюгу, грають на балалайці, п’ють чай з самоварів та співають частушки. Бути українцем – це стан душі. Можна жити в Африці, спілкуватись японською мовою, мати австралійське громадянство, одягати футболки з американським прапором, танцювати ірландські танці, але все ж таки бути українцем. А можна пити горілку та їсти сало цілими днями, але не бути українцем ні краплі.

Любити свою країну такою якою вона є, з її недоліками та перевагами, любити та підтримувати у складну для неї хвилину, знати її складну історію та поважати її за те, що вона змогла вистояти, витерпіти та до сих пір змушена терпіти знущання над собою – це і є бути українцем.

Я українка, бо люблю Україну, із задоволенням читаю твори Тараса Шевченка, вболіваю за «Динамо Київ» та братів Кличко, люблю українську мову, українських поетів, українських хлопців, українські яблука, українську природу, українську музику, люблю носити вишиванку, люблю кольори нашого прапору та те, що вони означають, знаю напам’ять  гімн України і, співаючи його, плачу від гордості за нашу країну. Та для того, щоб бути українцем достатньо було б і перших слів. Щиро любити Україну та відчувати її - цього досить для того, щоб бути справжнім Українцем. ♥