Є люди і речі, які кожного разу відкриваються для тебе з іншою сторони.
Те саме відбулось у мене з романом "Великий Гетсбі". З першої сторінки я зрозуміла, що це не проста книга, вона вся дихає таємницею. Читаючи, ніби бачиш щось між рядків, простягуєш руку, щоб зловити його, а він вислизає з пальців. Книга психологічно дуже цікава, але я й не думала, що подивившись екранізацію, тим більше сучасну, зрозумію, що цей роман я буду відкривати потихеньку протягом усього свого життя.
Неймовірно гарно передано усі емоції, мікровирази обличчя змушують вірити героям до останнього і навіть забуваєш про те, що це всього лиш талановита гра акторів, а не реальні люди та події.
Не знаю з чого почати: книги чи фільму. Мабуть почну з початку, тобто з Фітцежарльда. "Великий Гетсбі" не схожий на жоден з його творів, Френсіс спеціально спробував абстрагуватись від своєї манери написання, щоб створити щось інше, важливе, щось, щоб донесло і передало якомога чіткіше його ставлення до Америки, подій в ній.
"Карнавальність" книги виконує роль театральної завіси, адже за цими показними веселощами ховається страх, який пережив увесь світ з війною. Люди потроху відходять від страшних спогадів і кидаються в іншу крайність - безтурбоні, необдумані веселощі, повну насолоду життям, незважаючи на правила та закони. Фіцжеральд обдумував багато можливих варіантів для назви книги. Хоч Гетсбі є головним персонажем книги, він не є тим, про що написаний твір. Окрім Гетсбі та його життя, безліч, на перший погляд, невеликих нюансів є важливими. Чомусь ніхто не хоче звернути увагу, наприклад, на проблему расової дискримінації в Америці, відсутність прав жінок, адже у книзі видно, що вони грають роль лиш прикраси.
"Дай только бог, чтобы она выросла дурой, потому что в нашей жизни для женщины самое лучшее быть хорошенькой дурочкой." - слова Дейзі.
У назві "Великий Гетсбі" автор передав своє іронічне ставлення до того періоду, адже Гетсбі був не тією людиною, яку варто назвати великою. Дійсно, він досяг багато чого, але все життя він прожив лиш ілюзією, мрією, ставив матераільні цінності у житті набагато вище духовних. Так і вся Америка була зосереджена лиш на грошах, гарному вигляді життя, показовому щасті та веселощам, жила ілюзією безтурботності.
Я можу довго описувати роман, всіх персонажів та всі сховані натяки автора, що я вже встигла зрозуміти, але воно вам потрібно? Тому наполегливо раджу прочитати цей роман і прочитати не просто для помітки вконтакті чи "резюме" в переліку прочитаних книг, а для себе. Перше на що варто звернути увагу - моральні цінності та ставлення до них.
А тепер про фільм. Чесно кажучи, я вже давно не дивлюсь екранізації книг, що читала, та не читаю книги, екранізації яких я дивилась. Постійно розчаровуюсь. Але книгу я прочитала вже давно, а Леонардо ді Капріо вже старішає, тому на цей фільм треба було сходити.
Я ніколи не могла повірити, що може бути фільм, який змусить мене сидіти непорушно 2 години 23 хвилини з широко розплющеними очима, забувши про попкорн, підозрілого чоловіка зліва та веселих хлопців позаду, а зосередитись лише на подіях, словах, інтонації, жестах, міміці, костюмах героїв, архітектурі, інтер'єрі будівль, природі та музиці. Велика подяку Базу Лурману, який так точно передав атмосферу Америки 20-х років, підібрав талановитих акторів, не інтерпретував роман на свій манер, а намагався якомога точніше слідувати авторському задуму.
Актори заслуговують особливої уваги. Хоч персонажів я й уявляла по-іншому, проте актори мене не розчарували ні секунди, талановита гра, яка дозволила забути, що на екрані лиш актори, а не справжні, реальні персони.
Ще один нюанс: хоч очі на плакаті та очі на обкладинці книги, яку намалював Френсіс Кугат і яка так сподобалась Френсісу Фіцжеральду, не схожі, своє емоційне та змістове навантаження вони не втрачають. Плакат окуліста у фільмі мені здався навіть вдалішим та проникливішим.
Просто читайте і дивіться, і не втрачайте надію до останньої секунди свого життя, як Гетсбі.