Meet me tonight in dreamland Where the things I want will come true...In dreams Kisses are pure as the sky is blue

Так нелегко ввійти в забуття,

коли вітер свище у скронях.

«Перед входом знімайте взуття»

напис у хлопчика на долонях.

Він стоїть перед входом у світ

незнайомий, але палко жаданий.

Там твоїх спогадів весь алфавіт

і happy end абсолютно нежданий.

Перший крок босоніж в невідомість

Трохи страшно і холодно водночас

Ну а що ж ти чекала? Підсвідомість –

це складнюща сітка авіатрас.

Трохи холодно серцю й совісті

Поза подихом рідних душ.

У повітрі, у невагомості бачиш

справжню душевну глуш.

Тільки ти не дивись у цю прірву

Все твоє, воно там, наверху

Не побачиш тепла резерву

Тільки смужки сірого автошляху.

Ну а зверху на тебе чекає

вірний спутник твого життя

він тобі на гітарі зіграє

пісню про щирі свої почуття.

Там чекає на тебе здійснена мрія

і багато коробок із модним взуттям

Все твоє, ось ця велика імперія,

Тож...насолоджуйся казковим життям.

♥

“Please don't lie to me, unless you're absolutely sure I'll never find out the truth.” (Ashleigh Brilliant)

Я люблю обмовки - в них багато правди.
І люблю, коли блиск в очах видає бажання,
Коли червонієш і вся, як на долоні,
Коли очі палають, як дивишся на своє кохання.
У словах правди мало. Вони діти збентеженої фантазії.
Щоб не мучала совість - достатньо в них щиро повірити,
Та від цього правдою вони не стануть.
Немає напівправди, напівбрехні чи жартівливої правди.
Є або правда, або брехня. Чорне та біле.
Все інше - відмовки, хто б і що не сказав.
Як кажуть "обмовка по Фрейду",
просто так обмовитись, повір, не можна.
На задвірках свідомості, обов’язково щось є,
простягує руки і виривається назовні.
Не треба боятись обмовок,
хоч у чомусь є неприхована правда.
Брехня, як Лизун в "Ghostbusters"
симпатичний, але все рівно бридко.
Правда часом схожа на вбивцю,
у неї повні кармани стріл, ножів,
револьверів та винтівок.
На будь-який смак.
Вистрілить, вколить, поріже,
поверхнево, глибоко, наскрізь.
Та думаю краще померти від правди,
ніж бути в ковдрі з зеленого слизу.
♥

Just gonna stand there and watch me burn? That’s alright, because I like the way it hurts

Це страшно, коли тонеш у вирі почуттів,
Відчуваєш, як вони виплескуються назовні,
Коли тримаєш себе у руках, в ланцюгах, на мотузку.
Коли серце хоче вистрибнути з грудей
і, ніби ламає ребра й роздирає шкіру.
Коли від слів - тамується подих
і думаєш: аби не вмерти, дихай, давай.
Коли кожен звук, кожен подих, кожен погляд -
це щось важливе.
Коли злипаються очі,
але 3-я чашка кави за ніч, аби не заснути.
Бо в тиші відчуття поглинуть
з'їдять зсередини.
"Смачного!". Може стане легше.
Цей дикий, нестерпний страх,
що в цей раз не витримаєш.
А зранку емоції затаїлись і чекають нагоди на стрибок.
Проте ти знаєш, що ти жива.
Емоції запалюють всередині свічку,
багаття, а то й пускають феєрверки.
І ти гориш, кожною клітиною тіла,
Тому нестерпно боляче,
опіки душі - хто зна як їх лікувати?
Залити водою, сльозами, прикласти холодне?
Чи варто? Я думаю, краще палати,
відчувати жар життя, силу почуттів.

Тільки заради цього я б жила. ♥