You wait for a silence - I wait for a word

Коли в мене спитали про майбутнє, то одним з пунктів мого ретельно продуманого плану було написання книги. Звісно. що скоріше за все, вона буде на предмет психології, але якщо я зможу написати щось з художньої літератури, то було б чудово. А потім мене спитали, чи є в мене талант до написання і я замислилась.
А чи так потрібен талант? Якщо всередині тебе клокочуть літери, слова, які так і прагнуть вирватись наззовні; якщо ти палко прагнеш донести свої думки до оточуючих і впевнений, що вони мають їх знати, що це важливо; якщо тобі подобається гратись зі словами і будувати химерні метафори та порівняння; якщо в тебе багата фантазія і перед сном ти уявляєш собі цілий світ повний фантастичних створінь та пригод, то писати варто. Можливо таланту і немає, але якщо душа прагне, то чому б ні?
А як щодо покликання письменника? "Покликання" від дієслова "кликати", його кличуть, а отже, його потребують. На мою думку, письменники відіграють роль містка між двома реальностями, або перекладача, або водія, або провідника...Загалом, вони є якоюсь серединкою, переходом, відвозять з точки "А" - буденного звичного життя - до точки "В" - життя фантастичного, гармонійого, ідеального, просто іншого. Я думаю, що вони важливі. Але не такі важливі як політики чи вчені. Вони найважливіші... як лікарі. Лікарі лікують тіло, а письменники - душу. Тоді можна бути в гармонії, здоровим як фізично, так і духовно.
Та водночас, письменник, як кілер, або як палач. Словом можна знищити морально, вбити надію, мрії, а можна навпаки, дати свічку, показати світло, подарувати знання. Письменник має право вирішувати: вбити чи дарувати милість.
Тож, писати я вмію, ще в першому класі навчили. Гріх не використовувати ці знання, тож пишу і буду писати, допоки є що сказати. Допоки це хтось читає. Допоки це комусь потрібно.
Посміхайтесь і творіть ♥

Don't be indifferent!

Нещодавно прочитала одну цікаву книжку "Thirteen reasons why". Якщо коротко, то в новелі йде мова про самогубство дівчини, яка надіслала всім, хто відіграв якусь роль у прийнятті нею цього рішення, касети з поясненням як і чим вона їм "завдячує". Я якщо чесно, не дуже люблю цю тему, але щось останнім часом вона мені часто трапляється в літературі, тому звернусь до неї ще раз. Ключовим словом-символом в книзі є "a snowball-effect". Цим вона і пояснює свій вчинок. Правду кажуть, що діти, а особливо тінейджери надзвичайно жорстокі. Вони не задумуються про те, що їх вчинки можуть мати наслідки, що вони роблять комусь боляче. Для них головна мета - зробити весело, придумати класний жарт, to be cool. Таким чином ці образи накопичувались, одна за одною, з одного жарта витікали інші і з цього усього утворювалася щоразу більша снігова куля.

Ми чомусь рідко задумуємось над тим, як впливаємо на інших людей. Від кожного нашого вчинку чи слова може залежати чиєсь життя. Одне наше різке слово здатне наштовхнути людину на думку про вбивство, змінити її характер, підштовхнути до радикальних дій... Та й не тільки слово чи дія, а й мовчання та бездіяльність. Навіть кримінальним кодексом розглядається таке поняття як бездіяльність. Іноді мені здається, що залишатись осторонь, байдужим - це ще гірше. 

Ми завжди здатні, якщо не допомогти, то хоча б спробувати це зробити. Аджє ми знаємо, що не треба казати "на можу", потрібно намагатись і щось обов’язково вийде.

Я б хотіла показати декілька ознак, які допоможуть розпізнати людину, що прийняла для себе рішення піти з цього життя. Просто потрібно бути уважним і дивитись не тільки на себе, помічайте інших людей. Планета крутиться не навколо когось з нас, а разом з нами.

  Найчастіше думки про самогубство можна помітити у підлітків, жінок та людей в період кризи середнього віку.

 ▫ Головна ознака: замкненість. Людині стає все складніше знаходитись в соціумі, контактувати з іншими. Вона абсолютно спокійно може бути милою та веселою, коли до неї звертаються, але самостійно на контакт вона не піде.

 ▫ Людина перестає звертати увагу на свій зовнішній вигляд, презирливо ставиться до будь-яких матеріальних цінностей.
 ▫ Часто спостерігається безсоння або, навпаки, підвищена сонливість.

 ▫ Відсутня зосередженість. Людина повністю зосереджується на своїх думках і їй складно переключити увагу на події зовнішнього світу.

 ▫ Відсутність планів на майбутнє. Якщо ви спитаєте про плани на вихідні, то вам скоріше за все дадуть відповідь, але якщо питати про плани на найближчі 5 років, то у відповідь можна почути, що плани ще не визначені, або план-утопію - ідеальне життя, ніби з американської кінострічки.

 ▫ Напередодні втілення своїх планів людина починає наводити порядок у своєму житті, прощається з близькими людьми, роздає дорогі серцю речі.

 ▫ Бажання йти на ризик, втрата страху. Людина абсолютно спокійно гуляє нічним містом, їздить на великій швидкості, експериментує.
 ▫ Зміна зовнішнього вигляду, як крик про допомогу "Помітьте мене".

 ▫ Не думайте, що людина буде ходити сумна, депресивна і нервова. Навпаки, людина вже прийняла рішення і менш за все хоче, щоб її відмовляли. Веселість, енергійсність можуть легко ввести вас в оману.

Але навіть якщо людина остаточно утвердилась у своєму рішенні, на початковому етапі вона все буде просити допомоги, давати оточуючим шанс. Це не буде плакат з написом "Help", але якщо ви будете уважними до оточуючих людей, особливо якщо ви знаєте, що у людини в житті сталась якась складна подія: втрата когось з близких, звільнення, відмова у роботі, вступі до ВУЗу і т.д., будьте поруч і максимально уважними.

Як допомогти? Зрозуміло, що потрібна кваліфікована медична допомога, але ви не безсилі.

Слухайте та говоріть! Вас можуть відправити далеко і надовго, але не опускайте руки, говоріть, задавайте питання, добивайтесь відповіді, не залишайте її одну. 

Обговоріть її плани. Що вона думає з приводу самогубства, чи вже вирішила вона як саме його вчинить. Важливо знати на якому етапі вона знаходиться, наскільки все продумано.

Будьте серйозні та уважні. Заяви про самогубство завжди потрібно сприймати серйозно.

Будьте поруч, проявляйте увагу, обіймайте, відволікайте, допоможіть вирішити проблеми. Головне, не будьте байдужими! ♥

Nothing is forbidden anymore

Сьогодні отримала повідомлення з цікавою та неочікуваною фразою: "Та вам дівчатам нічого не заборониш". Дійсно :)

Але не буду дискримінувати за гендерними ознаками, тому буду писати про заборони взагалі.

Чому хтось щось комусь забороняє? Я розумію, що без заборон, тобто без правил, у світі анархія. Але ж анархічний світ  - це по суті світ такий, яким він має бути. Ось природа живе за певними правилами. ДІйсно так, навіть не посперечаєшся. Але хто встановлює ці правила? Листмени пишуть устави чи у дерев є тисячорічний кодекс честі? Мені здається, що все живе, просто живе і нічого не більше. Живе так, як йому комфортно, як йому бажається. З часом стає зрозумілим, що це доволі просто і... правильно? Ти відносишся до інших так, як хочеш, щоб відносились до тебе. Якщо ти ображаєш когось, то на тебе ображаються і порушують твою зону комфорту. Хіба воно тобі треба? Робиш висновок, що ображати не варто. Елементарно. Чому ж люди на таке не здатні? Чому нам потрібні правила, приписи, закони, заборони? Чому ми вважаємо, що жити по чиємусь уставу правильно? Нам подобається, коли кожен крок під контролем? Коли в кожну хвилину ми можемо наткнутись на великий червоний знак?

Забороняти щось абсолютно безглуздо. Якщо людина хоче - вона це робить, а якщо не хоче, то не робить. Все просто. І забороняй чи не забороняй - її це не зупинить. Хіба заборона вбивати людей завадила людям лишити інших життя? Та наче ж ні. А заборона батьків та держави вживати алкоголь до 18 років? Ну ось, ви самі знаєте відповідь.

— Я не собираюсь давать никому никаких заповедей…— То есть как?— Ну… так. Если человечество само не в состоянии разобраться, что можно делать, а чего нельзя — то кому оно нужно, такое человечество?  (Петр Бормор "Игры демиургов")

На мою думку, дуже гарно сказано. Дійсно, якщо люди не можуть самостійно розуміти, що добре, а що погано, що варто робити, а що ні, то люди залишаються на рівні тварин і взагалі сенс заборон тоді відсутній.

Усвідомивши це, я втратила бажання щось комусь забороняти, це не потрібно. А забороняти щось собі... можливо тільки в цьому є сенс. Але тоді це вже не заборони, а моральні переконання.

Get out, out of your comfort zone Sometimes... you have to take a gamble

Я вже колись писала, що за все у цьому житті доводиться платити. Закон збереження енергії.
Якщо ти хочеш щось отримати, будь готовим щось втратити. Ніколи не буває успіху без поразки на шляху до ньому. Без тисячі поразок. Без ризику і без помилок.
Іноді здається, що втратив все, але треба трохи почекати, роззирнутись довкола і з часом розумієш, що придбав щось набагато більше. Буває, що це можна побачити лише в перспективі. Але факт залишається фактом: місце пустим ніколи не залишається.
Важливо не злякатись до смерті, втративши щось дуже для себе важливе. Я не буду казати, що до втрат потрібно звикнути, звісно це складно, але треба ставитись до них спокійно, з розумінням. Світ не може залишатись без змін, все рухається, саме життя - це рух. Це як генетичний код, якщо з одним нуклеотидом щось трапляється, то на його місце стає інший.
Для того, щоб чогось досягнути, потрібно зрозуміти, що щось доведеться втрачати. Потрібно бути готовим до пожертви. Заради кар’єрного зросту потрібно пожертвувати відпочинком та сім’єю, заради коханої людини - своїми звичками, принципами, гордістю, заради сім’ї - друзями, хобі. Це дуже загальні приклади, але, в принципі, в житті виходить саме так.
Звичайно намагаєшся втратити якомога менше, але тоді й отримаєш менше. Для того, щоб не прожити життя марно, потрібно виходити з зони комфорту. Звичайно, класно жити, нічого не втрачаючи, насолоджуючись тим, що в тебе є, але й тоді не прогресуватимеш ні на йоту.
Не бійтесь втрачати, пам’ятайте про дарунки за кожну втрату і посміхайтесь ♥

I love the quietude of dawn Before the sun's completely up

Вже літо почалось, а я й не помітила. У мене літо почалось  з підготовки до іспиту, так що весна й літо злились у щось одне. Тому важко повірити, що за виключенням одного іспиту, який мене чекає 18 червня, я вже абсолютно вільна людина, можу читати, що захочу, не спати, скільки хочу, і мене не має мучити совість. Вперше за рік я по-справжньому зустріла світанок і насолоджувались ним, а не здригалась від жаху, що вже світає, а мені ще потрібно купу всього зробити і не завадило б годинку поспати. Світанок - це справді дуже чарівний і спокійний час. Немає людей, метушні, чутно тільки спів пташок і тишу, ніби на безлюдному острові. Чому в житті все абсолютно навпаки? Чому ми женемось за чимось і вважаємо це нормою. Людина, які біжить довше і швидше всіх досягає вершин, але ж якою ціною? Молодість, вихідні, відпустки - це все витрачено на те, щоб досягнути своїх цілей, заробити гроші і забезпечити собі "щасливе" життя. І коли ти вже пробіг половину свого життя, зупинятись якось незвично, тому й не зупиняєшся, і бігаєш, бігаєш по тому колесу, не зупиняєшся поки колесо не зламається. А зупиняєшся і совість мучає. не знаєш чим себе зайняти, не звик сидіти без діла, здається, що втрачаєш час. А хіба ми його втрачаємо не тоді, коли женемось за чимось? Було б чудово сидіти біля озера, в лісі, на березі океану, в горах чи деінде на природі, і просто дивитись, дихати, насолоджуватись, відпочивати. І ні секунди не думати про життєві турботи, справи на роботі, плани на майбутнє...про те, що витрачаєш час не на саморозвиток і не самовдосконалення, не на роботу і примноження свого достатку, а просто дивишся. "Ніби я цю природу кожен день з офісу не бачу". "В мене ж парк з вікна видно", "Я в саду на дачі книжки читаю", "Я на вихідні їду на пікнік. Буду ближче до природи". Можливо до друзів або до сім’ї ти станеш ближче, але не до природи. Сміх, дурні жарти, метушня, обговорення політики і сімейних проблем ніяк не зблизять тебе з природою.
Якщо робити щось, то треба віддаватись цьому на 100%. Якщо ти прийшов на природу, то будь нею, насолоджуйся моментом, тим, що ти бачиш, відчуваєш, чуєш. Є тільки ти і природа.
Я думаю, що всім нам є чому в неї повчитись, вона дійсно ідеальна. Ідеально спокійна, впевненна, гармонійна, цілісна, розумна. Саме те, чого нам не вистачає.
А з приводу світанку... чомусь згадались слова Арагорна з "Володаря кілець":

– Рассвет близок. Но, боюсь, облегчения нам он не принесет. 

– Заря для человека всегда означает надежду, – возразил Арагорн.