Everybody needs a little respect

Приємно, коли розумієш, що ти нарешті майже навчилась не засуджувати людей. Навіть людей, яких, на перший погляд, варто засуджувати: вбивць, повій, крадіїв тощо.
Я збрешу, якщо скажу, що навчилась абсолютно не засуджувати вбивць і матерів, що погано ставляться до своїх дітей.
Але я не засуджую повій, ні краплі. Навряд чи я колись наважилась б на таке, але я розумію їх на всі 100%. У цьому житті кожен виживає так я може, вміє, хоче. Це право і усвідомлений вибір кожного. Мені їх шкода... У кожного має бути людина, яка б тебе не засуджувала, а просто сприймала твій вибір, яким би він не був. Це дуже цінно. Складно жити із загальним несхваленням, яке висить каменем на шиї, і тому доводиться низько похиляти голову і все життя мучитись від сорому за свої вчинки.
Будь-яке рішення, яким би воно не було, не має права бути засудженим. Це вибір дорослої, незалежної людини і його, хочеш-нехочеш, потрібно поважати. Тільки на такому правилі може будуватись по-справжньому демократичний світ. Професію, вигляд, думки, рішення, дії, стиль, смаки, примхи, відхилення кожної людини потрібно поважати. І це не так легко, як здається.
Повага до незвичних, з першого погляду ненормальних речей, потребує зусиль, розуміння, співчуття та сили. Тільки доросла, незалежна, впевненна у собі людина може щиро поважати інших людей. Це мистецтво.
Поважайте інших і тоді є шанс, що будуть поважати вас, за будь-яких обставин ♥

Everybody's got a reason to live, baby

Задумайтесь на хвилину... що має статись такого у вашому житті, щоб ви наважились на самогубство?
Я вважаю, що ніщо у цьому світі не варте смерті. Ніщо. Всі проблеми можна вирішити, всі образи і біль - забути. Все можливо, поки ти живий, а ось повернути життя - ні.
Страшно, що ніхто не помічає як людина до цього йде. Людина, як людина, може іноді сумна, а може, навпаки, занадто весела, живе, дихає, їсть, ходить. І раптом її ноги вже не на землі.
Це бажання десь всередині, воно заповнює увесь внутрішній простір, але не виривається наззовні. Ти просто живеш з цим, думаєш про це, брешеш іншим про свої плани, або навіть будуєш з ними грандіозності на ваше спільне майбутнє. Хоча ти знаєш, що ніякого майбутнього не буде, принаймні не у тебе, ти давно все вирішив.
І колись це стається. У рідних спочатку нерозуміння, сльози, звинувачення самих себе, а потім - думки про те, що це мабуть правильний вихід. Такий простий, швидкий, чому б самим не спробувати?
Для мене людина, яка покінчила життя самогубством - слабак і егоїст. Адже якщо на секунду подумати про своїх близьких, спробувати відчути те, що відчують вони, то відразу це бажання тікає подалі у глиб. Треба боротись, шукати інший вихід і знайти його будь-якою ціною. Довести собі, що ти сильна людина, ти можеш все, що захочеш.

Я не знаю, кому дякувати за те, що скільки б мене не відвідували думки про це, я цього не робила і ніколи не зроблю, бо в мене є люди, заради яких варто жити. Можливо саме їм і варто за це подякувати. Дякую ♥