Я вважаю, що ніщо у цьому світі не варте смерті. Ніщо. Всі проблеми можна вирішити, всі образи і біль - забути. Все можливо, поки ти живий, а ось повернути життя - ні.
Страшно, що ніхто не помічає як людина до цього йде. Людина, як людина, може іноді сумна, а може, навпаки, занадто весела, живе, дихає, їсть, ходить. І раптом її ноги вже не на землі.
Це бажання десь всередині, воно заповнює увесь внутрішній простір, але не виривається наззовні. Ти просто живеш з цим, думаєш про це, брешеш іншим про свої плани, або навіть будуєш з ними грандіозності на ваше спільне майбутнє. Хоча ти знаєш, що ніякого майбутнього не буде, принаймні не у тебе, ти давно все вирішив.
І колись це стається. У рідних спочатку нерозуміння, сльози, звинувачення самих себе, а потім - думки про те, що це мабуть правильний вихід. Такий простий, швидкий, чому б самим не спробувати?
Для мене людина, яка покінчила життя самогубством - слабак і егоїст. Адже якщо на секунду подумати про своїх близьких, спробувати відчути те, що відчують вони, то відразу це бажання тікає подалі у глиб. Треба боротись, шукати інший вихід і знайти його будь-якою ціною. Довести собі, що ти сильна людина, ти можеш все, що захочеш.
Я не знаю, кому дякувати за те, що скільки б мене не відвідували думки про це, я цього не робила і ніколи не зроблю, бо в мене є люди, заради яких варто жити. Можливо саме їм і варто за це подякувати. Дякую ♥
No comments:
Post a Comment