Я не вмію писати лірику, а часом так хочеться...
Хочеться вилити душу на папір і полити її сльозами,
щоб чорнило потекло, утворивши невеликий солоний океан почутів.
Щоб після цього в душі стало чисто, пусто та стерильно.
На Новий рік замовлю більше красномовства, вдалих порівнянь та цікавих метафор,
щоб слова лились, а не сльози, і, щоб на папір, а не в обличчя.
Бо найгірше, воно обов’язково вискочить, у непотрібний момент, а потім ходи, вибачайся.
А на папір вискочило, ну що ж, добре. Зім’яла та й кинула на смітник життя.
Ще один сантиметр до мого власного Евересту, а може вже й вище.
На Новий рік хочу казку і почуттів, щирих, щоб тонути.
Не треба мені солодощів, грошей, щастя, іграшок та прикрас. Хочу відчути життя. Я вже доросла. Я сама собі іграшка, сама собі прикраса, цінність і щастя. Я не хочу більше жити у цьому нудному сірому світі. Я маю вирватись, втекти, кудись у хащі, в джунглі, де з усіх сторін буду відчувати небезпеку, страх, відчай, бажання, пристрасть, співчуття.
Просто відчувати і нічого не хотіти. Не хотіти здати заліки, спати, вирішити проблеми, забутися.
Я мрію малювати, не дитячо-дорослі очевидні малюнки, а щось глибоке. Щоб мене було видно. Дивишся і знаєш - у цьому вся вона. Щоб як у Волан-де-морта. Знищив картину - знищив шматок душі.
Треба, щоб душу було видно, щоб бачити, що коїш. Як відриваєш шмаття, ріжеш, колеш, стираєш, лупцюєш, брудниш.
Душа - це не просто, це тобі не математика, не фізика, і тим більше не географія. Тут немає правил і теорем, чітких точок і координат. Якщо вколов, то болить усюди. Якщо зробив боляче, то не чекай методу від супротивного, тобі теж має бути боляче. І те, що здається паралельним, на справді, пересікається з усім.
Я не вмію писати, але дуже хочу сказати, щоб було зрозуміло, що це не World of Warkraft, не San Andreas і навіть не Sims.
Це реальне серйозне життя. Це реальні люди, які мають реальні почуття.
Не можна до них чіпляти мотузки і смикати. Ви не король ляльок, і тим більше не Бог.
Залиште руки вільними, а мотузки хай лежать. Ніколи не знаєш, коли і кого доведеться витягувати з прірви.
Бажаю вам відчувати, і цього, повірте, досить ♥
Хочеться вилити душу на папір і полити її сльозами,
щоб чорнило потекло, утворивши невеликий солоний океан почутів.
Щоб після цього в душі стало чисто, пусто та стерильно.
На Новий рік замовлю більше красномовства, вдалих порівнянь та цікавих метафор,
щоб слова лились, а не сльози, і, щоб на папір, а не в обличчя.
Бо найгірше, воно обов’язково вискочить, у непотрібний момент, а потім ходи, вибачайся.
А на папір вискочило, ну що ж, добре. Зім’яла та й кинула на смітник життя.
Ще один сантиметр до мого власного Евересту, а може вже й вище.
На Новий рік хочу казку і почуттів, щирих, щоб тонути.
Не треба мені солодощів, грошей, щастя, іграшок та прикрас. Хочу відчути життя. Я вже доросла. Я сама собі іграшка, сама собі прикраса, цінність і щастя. Я не хочу більше жити у цьому нудному сірому світі. Я маю вирватись, втекти, кудись у хащі, в джунглі, де з усіх сторін буду відчувати небезпеку, страх, відчай, бажання, пристрасть, співчуття.
Просто відчувати і нічого не хотіти. Не хотіти здати заліки, спати, вирішити проблеми, забутися.
Я мрію малювати, не дитячо-дорослі очевидні малюнки, а щось глибоке. Щоб мене було видно. Дивишся і знаєш - у цьому вся вона. Щоб як у Волан-де-морта. Знищив картину - знищив шматок душі.
Треба, щоб душу було видно, щоб бачити, що коїш. Як відриваєш шмаття, ріжеш, колеш, стираєш, лупцюєш, брудниш.
Душа - це не просто, це тобі не математика, не фізика, і тим більше не географія. Тут немає правил і теорем, чітких точок і координат. Якщо вколов, то болить усюди. Якщо зробив боляче, то не чекай методу від супротивного, тобі теж має бути боляче. І те, що здається паралельним, на справді, пересікається з усім.
Я не вмію писати, але дуже хочу сказати, щоб було зрозуміло, що це не World of Warkraft, не San Andreas і навіть не Sims.
Це реальне серйозне життя. Це реальні люди, які мають реальні почуття.
Не можна до них чіпляти мотузки і смикати. Ви не король ляльок, і тим більше не Бог.
Залиште руки вільними, а мотузки хай лежать. Ніколи не знаєш, коли і кого доведеться витягувати з прірви.
Бажаю вам відчувати, і цього, повірте, досить ♥
Гарно написано! Людська душа дійсно дуже тонка матерія, яку дуже легко ранити. У сучасному світі ми просто звикли до якоїсь буденності, на перший план відійшли навчання, гроші тощо, зовсім забувши про жагу, пристрасть і все те, що ти перерахувала. Просто всі живуть по принципу, який зовсім не хочуть змінювати.
ReplyDeleteP.S.Згадка про Гаррі Поттера найбільше порадувала душу)