“Please don't lie to me, unless you're absolutely sure I'll never find out the truth.” (Ashleigh Brilliant)

Я люблю обмовки - в них багато правди.
І люблю, коли блиск в очах видає бажання,
Коли червонієш і вся, як на долоні,
Коли очі палають, як дивишся на своє кохання.
У словах правди мало. Вони діти збентеженої фантазії.
Щоб не мучала совість - достатньо в них щиро повірити,
Та від цього правдою вони не стануть.
Немає напівправди, напівбрехні чи жартівливої правди.
Є або правда, або брехня. Чорне та біле.
Все інше - відмовки, хто б і що не сказав.
Як кажуть "обмовка по Фрейду",
просто так обмовитись, повір, не можна.
На задвірках свідомості, обов’язково щось є,
простягує руки і виривається назовні.
Не треба боятись обмовок,
хоч у чомусь є неприхована правда.
Брехня, як Лизун в "Ghostbusters"
симпатичний, але все рівно бридко.
Правда часом схожа на вбивцю,
у неї повні кармани стріл, ножів,
револьверів та винтівок.
На будь-який смак.
Вистрілить, вколить, поріже,
поверхнево, глибоко, наскрізь.
Та думаю краще померти від правди,
ніж бути в ковдрі з зеленого слизу.
♥