Для мене Євромайдан почався з того, що одна людина вирішила, що може вершити долю більше 45 млн українців. Вперше на Євромайдан я потрапила під кінець грудня і це було перше, що я зробила по приїзду в Київ.
Я на все життя запам'ятаю дві крайні для мене точки Євромайдану - тисячі людей в ніч на 1 січня на майдані з ліхтариками та телефонами, що співають гімн України і мати постраждалого хлопця, яка розказувала нам у лікарні, що робили з ним силовики. Також я запам'ятаю, як чоловіки побігли захищати нас і на ходу витягували зброю, хто що мав. Їх лиця мені сняться ось уже другу ніч. Я запам'ятаю сльози у очах, коли ми читали або чули про кожного нового загиблого на Євромайдані. Я запам'ятаю, як сиділи хлопці і дівчата, школярі і студенти і зосереджено робили "їжачків", як хлопці методично розливали коктейлі та бурю емоцій в неймовірно ясних блакитних очах хлопця мого віку. Я запам'ятаю бабусю, яка принесла нам вареники і компот, і вмовляла поїсти, а потім дякувала нам безмежну кількість разів. Я запам'ятаю дорослих кремезних чоловіків, які всіляко нас підбадьорювали і казали, що все добре, райони патрулюють просто так і там вже давно нікого немає. Я запам'ятаю міліціонера, який поїхав в Київ на підтримку Євромайдана і по телебаченню просив пробачення у жінки та доньки, які не хотіли, щоб він їхав. Я запам'ятаю слова тата після приходу з Євромайдана 19 лютого про те, що вся земля в крові. Я також запам'ятаю людей, котрі писали мені, що туди не варто лізти, це не мої справи, що це все дурня і багато іншого, разом з тими людьми, які кидали мені свої пісні вночі, писали на своїй стіні анекдоти, усіляки приколи та фото в безмежній кількості, коли в цей час в центрі Києва за їх життя боролись тисячі людей. Мені зараз складно нормально відноситись до людей, які боягузливо сиділи вдома весь цей час чи втікли, навіть не намагаючись чимось допомогти. Але я спробую змиритись з цим. Тепер я більше ціную людей, які мають свою стійку громадянську позицію, готові боротись за свої права та незалежність, мають велике, щире і сповнене вдячністю до героїв серце. Я пишаюсь своєю країною, я безмежно пишаюсь чоловіками, які так мужньо нас захищали, я пишаюсь жінками, які боролись зі своїм страхом та безпомічністю у цій війні, але все рівно допомогали.
Я зізнаюсь, що перед тим, як їхати на чергування у лікарню, я чверть години лежала у ліжку і навіть не могла пошевелитись від страху. Вчора я їхала додому з лікарні і вже не боялась нічого.
Це боротьба, яка не буде даремною. Це люди, яких я ніколи не забуду. Це події, які змінять наше життя.
Дякую усім активістам, захисникам, волонтерам і усім не байдужим.
"Мир у світі починається в наших серцях" ♥
No comments:
Post a Comment