"Der Brief, den du geschrieben" Heinrich Heine

Перші спроби літературного перекладу з німецької ♥

Der Brief, den du geschrieben
Heinrich Heine

Der Brief, den du geschrieben,
Er hat mich gar nicht bang;
Du willst mich nicht mehr lieben,
Aber dein Brief ist lang.

Zwölf Seiten, eng und zierlich!
Ein kleines Manuskript!
Man schreibt nicht so ausführlich,
Wenn man den Abschied gibt.

Лист, написаний тобою

Лист, написаний тобою,
зовсім не болить мені.
Кажеш, що сита любов’ю,
та слова ж не ті.

Дванадцять сторінок, так щільно і красиво,
немов твій власний манускрипт.
Не пишуть так багато і манірно,
коли прощаються навік.

Meet me tonight in dreamland Where the things I want will come true...In dreams Kisses are pure as the sky is blue

Так нелегко ввійти в забуття,

коли вітер свище у скронях.

«Перед входом знімайте взуття»

напис у хлопчика на долонях.

Він стоїть перед входом у світ

незнайомий, але палко жаданий.

Там твоїх спогадів весь алфавіт

і happy end абсолютно нежданий.

Перший крок босоніж в невідомість

Трохи страшно і холодно водночас

Ну а що ж ти чекала? Підсвідомість –

це складнюща сітка авіатрас.

Трохи холодно серцю й совісті

Поза подихом рідних душ.

У повітрі, у невагомості бачиш

справжню душевну глуш.

Тільки ти не дивись у цю прірву

Все твоє, воно там, наверху

Не побачиш тепла резерву

Тільки смужки сірого автошляху.

Ну а зверху на тебе чекає

вірний спутник твого життя

він тобі на гітарі зіграє

пісню про щирі свої почуття.

Там чекає на тебе здійснена мрія

і багато коробок із модним взуттям

Все твоє, ось ця велика імперія,

Тож...насолоджуйся казковим життям.

♥

“Please don't lie to me, unless you're absolutely sure I'll never find out the truth.” (Ashleigh Brilliant)

Я люблю обмовки - в них багато правди.
І люблю, коли блиск в очах видає бажання,
Коли червонієш і вся, як на долоні,
Коли очі палають, як дивишся на своє кохання.
У словах правди мало. Вони діти збентеженої фантазії.
Щоб не мучала совість - достатньо в них щиро повірити,
Та від цього правдою вони не стануть.
Немає напівправди, напівбрехні чи жартівливої правди.
Є або правда, або брехня. Чорне та біле.
Все інше - відмовки, хто б і що не сказав.
Як кажуть "обмовка по Фрейду",
просто так обмовитись, повір, не можна.
На задвірках свідомості, обов’язково щось є,
простягує руки і виривається назовні.
Не треба боятись обмовок,
хоч у чомусь є неприхована правда.
Брехня, як Лизун в "Ghostbusters"
симпатичний, але все рівно бридко.
Правда часом схожа на вбивцю,
у неї повні кармани стріл, ножів,
револьверів та винтівок.
На будь-який смак.
Вистрілить, вколить, поріже,
поверхнево, глибоко, наскрізь.
Та думаю краще померти від правди,
ніж бути в ковдрі з зеленого слизу.
♥

Just gonna stand there and watch me burn? That’s alright, because I like the way it hurts

Це страшно, коли тонеш у вирі почуттів,
Відчуваєш, як вони виплескуються назовні,
Коли тримаєш себе у руках, в ланцюгах, на мотузку.
Коли серце хоче вистрибнути з грудей
і, ніби ламає ребра й роздирає шкіру.
Коли від слів - тамується подих
і думаєш: аби не вмерти, дихай, давай.
Коли кожен звук, кожен подих, кожен погляд -
це щось важливе.
Коли злипаються очі,
але 3-я чашка кави за ніч, аби не заснути.
Бо в тиші відчуття поглинуть
з'їдять зсередини.
"Смачного!". Може стане легше.
Цей дикий, нестерпний страх,
що в цей раз не витримаєш.
А зранку емоції затаїлись і чекають нагоди на стрибок.
Проте ти знаєш, що ти жива.
Емоції запалюють всередині свічку,
багаття, а то й пускають феєрверки.
І ти гориш, кожною клітиною тіла,
Тому нестерпно боляче,
опіки душі - хто зна як їх лікувати?
Залити водою, сльозами, прикласти холодне?
Чи варто? Я думаю, краще палати,
відчувати жар життя, силу почуттів.

Тільки заради цього я б жила. ♥

He's gonna find out who's naughty and nice. Santa Claus is coming to town!

Дід Мороз, подаруй мені ліки
від душевного болю, невимовного суму
за майбутнім, минулим, теперішнім.
Я не прошу сукню чи ляльку, чи навіть книжку, віриш?
У цьому році грішила багато, знаю.
Хочиш бачити звіт за рік? Навіщо?
Я думала ти не любиш офіцій, ти ж начебто не такий...
Як скажеш, мені не складно:
Мінус кохання, плюс регулярний секс,
мінус совість, плюс королівська гордість,
мінус школа, плюс непотрібний диплом,
мінус шорти, ага, знову тільки джинси,
мінус друзі, тепер лише знайомі,
мінус сльози, плюс блиск в очах і тремтіння рук.
Ось бачиш. важливі мінуси, жахливі плюси.
Я стала зовсім зіпсованою, де моя совість?
Як так? Не чекай, рятуй мою душу.
Я їду на швидкості в прірву, не хочу летіти
Ні вниз, ні вверх, віриш?
Я дивна, не хочу дарунків. В моєму-то віці
я маю хотіти багато англійський марок,
новітніх гаджетів, модельних хлопців,
відмінних заліків, яскравих спогадів...
Не хочу навіть чути про ці безглузді речі.
Я хочу у казку, бути принцесою з довгим волоссям,
і принца під вікнами на коні,
білому та не інакшому,
з букетом піонів та морозивом.
Щоб любов в очах і палкість у серці,
щоб стрибнути з вікна, а він зловив,
щоб дивився в очі, а не під спідницю,
і щоб рука в руці, а не на сідницях.
А потім прокинутись в обіймах
і знати, що це не сон
Все так і має бути. Все так і є.
Я буду вдячна за цей дарунок,
але як ні, то й ні. Я почекаю, не спіши. ♥

No name

Я не вмію писати лірику, а часом так хочеться...
Хочеться вилити душу на папір і полити її сльозами,
щоб чорнило потекло, утворивши невеликий солоний океан почутів.
Щоб після цього в душі стало чисто, пусто та стерильно.
На Новий рік замовлю більше красномовства, вдалих порівнянь та цікавих метафор,
щоб слова лились, а не сльози, і, щоб на папір, а не в обличчя.
Бо найгірше, воно обов’язково вискочить, у непотрібний момент, а потім ходи, вибачайся.
А на папір вискочило, ну що ж, добре. Зім’яла та й кинула на смітник життя.
Ще один сантиметр до мого власного Евересту, а може вже й вище.
На Новий рік хочу казку і почуттів, щирих, щоб тонути.
Не треба мені солодощів, грошей, щастя, іграшок та прикрас. Хочу відчути життя. Я вже доросла. Я сама собі іграшка, сама собі прикраса, цінність і щастя. Я не хочу більше жити у цьому нудному сірому світі. Я маю вирватись, втекти, кудись у хащі, в джунглі, де з усіх сторін буду відчувати небезпеку, страх, відчай, бажання, пристрасть, співчуття.
Просто відчувати і нічого не хотіти. Не хотіти здати заліки, спати, вирішити проблеми, забутися.
Я мрію малювати, не дитячо-дорослі очевидні малюнки, а щось глибоке. Щоб мене було видно. Дивишся і знаєш - у цьому вся вона. Щоб як у Волан-де-морта. Знищив картину - знищив шматок душі.
Треба, щоб душу було видно, щоб бачити, що коїш. Як відриваєш шмаття, ріжеш, колеш, стираєш, лупцюєш, брудниш.
Душа - це не просто, це тобі не математика, не фізика, і тим більше не географія. Тут немає правил і теорем, чітких точок і координат. Якщо вколов, то болить усюди. Якщо зробив боляче, то не чекай методу від супротивного, тобі теж має бути боляче. І те, що здається паралельним, на справді, пересікається з усім.
Я не вмію писати, але дуже хочу сказати, щоб було зрозуміло, що це не World of Warkraft, не San Andreas і навіть не Sims.
Це реальне серйозне життя. Це реальні люди, які мають реальні почуття.
Не можна до них чіпляти мотузки і смикати. Ви не король ляльок, і тим більше не Бог.
Залиште руки вільними, а мотузки хай лежать. Ніколи не знаєш, коли і кого доведеться витягувати з прірви.
Бажаю вам відчувати, і цього, повірте, досить ♥

Твір: Що для мене значить бути українцем?

Знайшла свій твір за 11 клас, написано трохи нескладно, але на останньому абзаці аж розплакалась =)

Твір Кравченко Анастасії, учениці 11-А класу, на тему:

Що для мене значить бути українцем?

Перш за все хочу сказати, що бути українкою – це мій усвідомлений вибір. Я народилась в Україні, але моя мама росіянка за паспортом та за станом душі, тому я не можу сказати, що виховувалась в українських традиціях та любов до України мені прищепили з молоком матері. Я зрозуміла, що українка вже в старшому віці, коли чітко усвідомила, що таке Україна взагалі.

Існує міф, що справжні українці мають їздити на «Запорожці», пити горілку, їсти сало та завжди співати. Я вважаю, що це так само безглуздо, як думати, ніби росіяни водять за собою ведмедів на ланцюгу, грають на балалайці, п’ють чай з самоварів та співають частушки. Бути українцем – це стан душі. Можна жити в Африці, спілкуватись японською мовою, мати австралійське громадянство, одягати футболки з американським прапором, танцювати ірландські танці, але все ж таки бути українцем. А можна пити горілку та їсти сало цілими днями, але не бути українцем ні краплі.

Любити свою країну такою якою вона є, з її недоліками та перевагами, любити та підтримувати у складну для неї хвилину, знати її складну історію та поважати її за те, що вона змогла вистояти, витерпіти та до сих пір змушена терпіти знущання над собою – це і є бути українцем.

Я українка, бо люблю Україну, із задоволенням читаю твори Тараса Шевченка, вболіваю за «Динамо Київ» та братів Кличко, люблю українську мову, українських поетів, українських хлопців, українські яблука, українську природу, українську музику, люблю носити вишиванку, люблю кольори нашого прапору та те, що вони означають, знаю напам’ять  гімн України і, співаючи його, плачу від гордості за нашу країну. Та для того, щоб бути українцем достатньо було б і перших слів. Щиро любити Україну та відчувати її - цього досить для того, щоб бути справжнім Українцем. ♥