№5

Людина, яка наповнила весь цей рік позитивом, яка показала, що не можна ховатись і депресувати, а потрібно бути життєрадісною, невгамовною, безтурботною і просто насолоджуватись життям. Я знаю, що ми дуже необхідні одна одній і дуже ціную, що ти завжди в першу чергу звертаєшся до мене. Я прагнула зробити тебе впевненішою у собі (щиро сподіваюсь, що колись мені це вдасться), навчити тебе чомусь важливому, підтримати у складні моменти. Ти навіть не уявляєш наскільки ти чудова.
Величезне тобі дякую за цей рік, за всі прогуляні пари, за те, що пари, які не були прогуляні (а дарма) були веселі та позитивні, за їдальню і твої "я так не можу", за прикраси і приємніший сюрприз на день народження, за млинці з вишнями і "як я виглядаю?", за клички та схему, за відверті розмови та жарти, за байки і "звичайно піду, куди я дінусь?", за те, що з’явилась в моєму житті і не дала мені опустити руки.

Я дуже тебе люблю, маленька (щоб ти не робила і не казала - ти завжди будеш маленькою).

№4

Людина, яка, на жаль, пішла, але сподіваюсь, що все таки стоїть під дверима в надії, що її покличуть назад.
Людина, наївність якої вражала, але змушувала не втрачати цієї риси такий довгий час і цим самим, дозволила трохи довше залишатись дитиною. Людина, чиєї думки мені не вистачає. Дуже б хотілось знати, що б вона сказала у певних ситуаціях. Людина, яка несподівано і незрозуміло пішла, але на чиє повернення я все ще сподіваюсь і дуже чекаю. Мені її дуже не вистачає.

Дякую за твою красу, наївність, за те, що ти так довго залишалась дитиною, за те, що була щирою і довірливою, за велосипеди, озеро, хлопців і аквапарк, за безліч нових знайомств, за неймовірні мрії, за твою пристрасть до німецької мови і Німеччини, за безпосередність та справедливу критику, за салати в МасDonalds і воду-воду-воду, за пробіжки зранку, квіти і приз за найохайнішу кімнату, за тебе, таку, як ти є.

№3

Людина, яка завжди була поруч. Трохи далі, трохи ближче, коли як, але поруч. Ми дорослішали разом, але виховувались дуже по-різному і з часом нам стає складніше розуміти одна одну, бо кожна з нас пішла своїм шляхом. Та ми не втрачаємо надії на те, що ми зможемо якось подолати це. Я завжди захоплювалась чистотою цієї людини, наче позитивний персонаж з фільму чи мультфільму.
Я щиро сподіваюсь, що ти знайдеш своє місце у цьому житті, доб’єшся того, що хочеш, що всі твої бажання втіляться у дійсність і те, що має якийсь вплив на нашу долю, вбереже тебе від каміння та жахіть життя.
Дякую... Дякую за те, яка ти є, за те, що я була тобі потрібна, за те, що ми багато пройшли разом, за те, що завжди намагалась мене не засуджувати, що б я не робила, але тим не менш дуже часто приводила мене до тями, утримувала від багатьох дурниць, за довіру та щирість, за Динамо і футбол, за кіносеанси зранку, за Sprite, за історію і разом прогулювану фізкультуру, за всі розмови, за фотосесію у рожевому світлі, за те, що була спокійною і такою чудовою, за підтримку у будь-яких ситуаціях, посмішку... Складно все перелічити, дякую за тебе. Ти найпрекрасніша людина, яку я знаю.

№1

Я буду писати про людей в тому порядку, в якому пишеться. Це не рейтинг і не турнірна таблиця, місць тут не має і не може бути. Просто коли пишеться про когось саме зараз, про того і буду писати. Ну що ж... розпочнемо.

Людина, яку я знаю 12 років і половину з яких ми доволі близькі. В наших стосунках було все: від взаємного/невзаємного кохання до сильних образ і сварок. Але ми завжди мирились, і саме ця людина була поруч дуже довгий період. Людина, поруч з якою я була сама собою, могла собі дозволити бути слабкою, жалітись на всіх-всіх і отримувати абсолютне розуміння. Людина, на яку було витрачено багато сил, нервів, слів, емоцій, але я ні про що не жалкую. Я хотіла допомогати, бути поруч, підтримувати не просто в міру своїх можливостей, а навіть більше, понад них. Я завжди була на твоїй стороні і тактовно намагались показати помилки. Для тебе я старалась бути якомога кращою: розуміючою, милою, спокійною, терплячою, пробачаючою, доброю, непохитною, позитивною, сильною.
Величезне "дякую" тобі за чай, розуміння, довіру, футболку, icq, присутність 365 днів на рік, плеєр, потрібну музику, нереальну логічність, свіжі, яскраві, мудрі думки, знання стількох різних абсолютно мені незрозумілих речей, які я намагалась зрозуміти заради тебе, підтримку твоїх очей, плечей, рук, мовчання і потребу в мені.

Людина, яка робила кроки в сторону дверей, але не відчиняла двері і завжди поверталась. Дякую.

Wind of changes

"Все великие перемены в жизни одного человека, а также и всего человечества, начинаются и совершаются в мысли. Для того, чтобы могла произойти перемена чувств и поступков, должна произойти прежде всего перемена мысли." (Л. Н. Толстой)

На деякий період часу зміню стиль своїх повідомлень з повчально-соціальних на...так би мовити "душевний стриптиз".
Чесно зізнаюсь, що не дуже люблю зміни. Це завжди стрес, треба перебудовувати своє життя, змінювати звички, робити перерозподіл думок на полицях мозку, але зміни необхідні і щоб не сталось, вони завжди на краще. Так склалось, що за останній час було багато переломних моментів, багато смуг і чорних, і білих, і сірих, і, навіть, кольорових. Багато людей прийшло, багато пішло, хтось прощався і з грюкотом зачиняв двері, а хтось залишав шпарину і ставив такі багатозначні три крапки...
У зв’язку з тим, що найближчим часом в моєму житті почнеться новий період, дуже хотілось б підвести підсумки всього, що сталось за цей період. І такий собі звіт виразити через подяку людям, які мали головні ролі увесь "спектакль", або зіграли щось епізодичне, але не менш важливе.
Я не буду називати імен, це абсолютно непотрібно, бо впевнена, що той, хто буде це читати, зможе себе впізнати, а може й не тільки себе. Я не знаю, як відреагують інші на ці "відверті танці"... Просто прийміть це. Як-ніяк, не дарма ж я вибрала саме ці слова: Read, Understand, Accept.

Р. S. Мені неодноразово нарікали, що тут "мало мене". Ну що ж, можливо зараз буде, навпаки, забагато.

You wait for a silence - I wait for a word

Коли в мене спитали про майбутнє, то одним з пунктів мого ретельно продуманого плану було написання книги. Звісно. що скоріше за все, вона буде на предмет психології, але якщо я зможу написати щось з художньої літератури, то було б чудово. А потім мене спитали, чи є в мене талант до написання і я замислилась.
А чи так потрібен талант? Якщо всередині тебе клокочуть літери, слова, які так і прагнуть вирватись наззовні; якщо ти палко прагнеш донести свої думки до оточуючих і впевнений, що вони мають їх знати, що це важливо; якщо тобі подобається гратись зі словами і будувати химерні метафори та порівняння; якщо в тебе багата фантазія і перед сном ти уявляєш собі цілий світ повний фантастичних створінь та пригод, то писати варто. Можливо таланту і немає, але якщо душа прагне, то чому б ні?
А як щодо покликання письменника? "Покликання" від дієслова "кликати", його кличуть, а отже, його потребують. На мою думку, письменники відіграють роль містка між двома реальностями, або перекладача, або водія, або провідника...Загалом, вони є якоюсь серединкою, переходом, відвозять з точки "А" - буденного звичного життя - до точки "В" - життя фантастичного, гармонійого, ідеального, просто іншого. Я думаю, що вони важливі. Але не такі важливі як політики чи вчені. Вони найважливіші... як лікарі. Лікарі лікують тіло, а письменники - душу. Тоді можна бути в гармонії, здоровим як фізично, так і духовно.
Та водночас, письменник, як кілер, або як палач. Словом можна знищити морально, вбити надію, мрії, а можна навпаки, дати свічку, показати світло, подарувати знання. Письменник має право вирішувати: вбити чи дарувати милість.
Тож, писати я вмію, ще в першому класі навчили. Гріх не використовувати ці знання, тож пишу і буду писати, допоки є що сказати. Допоки це хтось читає. Допоки це комусь потрібно.
Посміхайтесь і творіть ♥

Don't be indifferent!

Нещодавно прочитала одну цікаву книжку "Thirteen reasons why". Якщо коротко, то в новелі йде мова про самогубство дівчини, яка надіслала всім, хто відіграв якусь роль у прийнятті нею цього рішення, касети з поясненням як і чим вона їм "завдячує". Я якщо чесно, не дуже люблю цю тему, але щось останнім часом вона мені часто трапляється в літературі, тому звернусь до неї ще раз. Ключовим словом-символом в книзі є "a snowball-effect". Цим вона і пояснює свій вчинок. Правду кажуть, що діти, а особливо тінейджери надзвичайно жорстокі. Вони не задумуються про те, що їх вчинки можуть мати наслідки, що вони роблять комусь боляче. Для них головна мета - зробити весело, придумати класний жарт, to be cool. Таким чином ці образи накопичувались, одна за одною, з одного жарта витікали інші і з цього усього утворювалася щоразу більша снігова куля.

Ми чомусь рідко задумуємось над тим, як впливаємо на інших людей. Від кожного нашого вчинку чи слова може залежати чиєсь життя. Одне наше різке слово здатне наштовхнути людину на думку про вбивство, змінити її характер, підштовхнути до радикальних дій... Та й не тільки слово чи дія, а й мовчання та бездіяльність. Навіть кримінальним кодексом розглядається таке поняття як бездіяльність. Іноді мені здається, що залишатись осторонь, байдужим - це ще гірше. 

Ми завжди здатні, якщо не допомогти, то хоча б спробувати це зробити. Аджє ми знаємо, що не треба казати "на можу", потрібно намагатись і щось обов’язково вийде.

Я б хотіла показати декілька ознак, які допоможуть розпізнати людину, що прийняла для себе рішення піти з цього життя. Просто потрібно бути уважним і дивитись не тільки на себе, помічайте інших людей. Планета крутиться не навколо когось з нас, а разом з нами.

  Найчастіше думки про самогубство можна помітити у підлітків, жінок та людей в період кризи середнього віку.

 ▫ Головна ознака: замкненість. Людині стає все складніше знаходитись в соціумі, контактувати з іншими. Вона абсолютно спокійно може бути милою та веселою, коли до неї звертаються, але самостійно на контакт вона не піде.

 ▫ Людина перестає звертати увагу на свій зовнішній вигляд, презирливо ставиться до будь-яких матеріальних цінностей.
 ▫ Часто спостерігається безсоння або, навпаки, підвищена сонливість.

 ▫ Відсутня зосередженість. Людина повністю зосереджується на своїх думках і їй складно переключити увагу на події зовнішнього світу.

 ▫ Відсутність планів на майбутнє. Якщо ви спитаєте про плани на вихідні, то вам скоріше за все дадуть відповідь, але якщо питати про плани на найближчі 5 років, то у відповідь можна почути, що плани ще не визначені, або план-утопію - ідеальне життя, ніби з американської кінострічки.

 ▫ Напередодні втілення своїх планів людина починає наводити порядок у своєму житті, прощається з близькими людьми, роздає дорогі серцю речі.

 ▫ Бажання йти на ризик, втрата страху. Людина абсолютно спокійно гуляє нічним містом, їздить на великій швидкості, експериментує.
 ▫ Зміна зовнішнього вигляду, як крик про допомогу "Помітьте мене".

 ▫ Не думайте, що людина буде ходити сумна, депресивна і нервова. Навпаки, людина вже прийняла рішення і менш за все хоче, щоб її відмовляли. Веселість, енергійсність можуть легко ввести вас в оману.

Але навіть якщо людина остаточно утвердилась у своєму рішенні, на початковому етапі вона все буде просити допомоги, давати оточуючим шанс. Це не буде плакат з написом "Help", але якщо ви будете уважними до оточуючих людей, особливо якщо ви знаєте, що у людини в житті сталась якась складна подія: втрата когось з близких, звільнення, відмова у роботі, вступі до ВУЗу і т.д., будьте поруч і максимально уважними.

Як допомогти? Зрозуміло, що потрібна кваліфікована медична допомога, але ви не безсилі.

Слухайте та говоріть! Вас можуть відправити далеко і надовго, але не опускайте руки, говоріть, задавайте питання, добивайтесь відповіді, не залишайте її одну. 

Обговоріть її плани. Що вона думає з приводу самогубства, чи вже вирішила вона як саме його вчинить. Важливо знати на якому етапі вона знаходиться, наскільки все продумано.

Будьте серйозні та уважні. Заяви про самогубство завжди потрібно сприймати серйозно.

Будьте поруч, проявляйте увагу, обіймайте, відволікайте, допоможіть вирішити проблеми. Головне, не будьте байдужими! ♥