Складається враження, наче я більше не вмію писати. Це як забути як застібувати гудзики, чи чистити зуби. Вмів, вмів, а тепер - ні. Трохи страшно.
Хотілось б написати про те, наскільки важливий життєвий простір.
Останнім часом я помічаю, що намагаюсь не підпускати людей до себе занадто близько. Коли до мене йдуть, я роблю крок назад, мені стає все складніше їздити в метро, коли перед очима чиєсь волосся чи пухнаста куртка, а позаду хтось дихає в шию. Відчуваю несамовитий брак простору. Враження, ніби на мене тиснуть з усіх боків... Як у фільмах, коли стіни починають рухатись.
Мені складно навести аргументи на користь важливості особистого простору, бо для мене ця потреба вже стала аксіомою. Життєвий простір = повітря. І це дійсно так, бо коли порушують ці кордони, я по-справжньому відчуваю, як задихаюсь.
P.S. Мрії чомусь не збуваються. У Діда Мороза я просила подарувати мені гарні метафори, вміння підбирати влучні слова, а пишу з кожним днем усе гірше. Може бажання не збулось, бо на день народження я не задула свічку? А один раз побажати - це мало.
Хотілось б написати про те, наскільки важливий життєвий простір.
Останнім часом я помічаю, що намагаюсь не підпускати людей до себе занадто близько. Коли до мене йдуть, я роблю крок назад, мені стає все складніше їздити в метро, коли перед очима чиєсь волосся чи пухнаста куртка, а позаду хтось дихає в шию. Відчуваю несамовитий брак простору. Враження, ніби на мене тиснуть з усіх боків... Як у фільмах, коли стіни починають рухатись.
Життєвий простір - мінімум простору, який забезпечує нормальне існування організма. (Екологічний енцеклопедичний словник)Мій мінімум, мабуть, поступово стає максимумом. Я почала цінувати відчайдушне прагнення деяких людей тримати дистанцію, бути на самоті та будувати навколо себе броньовані фортеці. Я б сама себе заточила у вежу, щоб мене ніхто не торкався, не тривожив мого власного, тієї крихти, що я ще маю дійсно свого, незайманого чужими думками, словами та діями.
Мені складно навести аргументи на користь важливості особистого простору, бо для мене ця потреба вже стала аксіомою. Життєвий простір = повітря. І це дійсно так, бо коли порушують ці кордони, я по-справжньому відчуваю, як задихаюсь.
P.S. Мрії чомусь не збуваються. У Діда Мороза я просила подарувати мені гарні метафори, вміння підбирати влучні слова, а пишу з кожним днем усе гірше. Може бажання не збулось, бо на день народження я не задула свічку? А один раз побажати - це мало.
No comments:
Post a Comment