Спитайте у когось: "Який твій улюблений садовий інструмент?". Здивований погляд, думка, що в тебе ймовірно якісь проблемі з психікою і фраза на кшалт: "Не знаю" або в кращому випадку - "Лопата", аби відчепився.
Проте це не так. Їх улюблений інструмент - граблі, адже вони наступають на них постійно. Граблі вдаряють по лобі так, що аж сльози виступають на очах. А головне, залишається ж ґуля, як нагадування. Проте ми не бачимо її і швидко про це забуваємо, бо в нас нова місія. Яка? Дивне питання...шукати нові граблі, звісно ж.
Мені навряд вдасться зрозуміти, чому люди так люблять наступати на ці граблі. Я їх обхожу десятою дорогою і не згадаю вже, коли останній раз на них наступала.
Я то думала, що усі так роблять, але "не так сталося, як гадалося". Я щодня бачу як люди на них наступають.
Ау, ви прихильники мазохізму, чи як? Ввімкніть мізки на секунду, подивіться на свою ґулю, зупиніться і подумайте. Зробіть висновки, накресліть план дій, який би дозволив оминати ці граблі надалі, робіть щось. А то, крок на граблі - бах - крок назад - крок на граблі - бах... і так безперервно по колу.
Відкрийтесь почуттям назустріч, пропустіть крізь себе весь біль від удару, запам’ятайте його, щоб при потребі викликати ці спогади знову. Не можна витратити все життя на ходіння по граблям. Одного разу достатньо, щоб отримати досвід на усе життя. Максимум, двух, якщо з першого разу не дійшло. Але ж не регулярно - це вже просто безглуздо.
Розумні теж наступають на граблі, але тільки для того, щоб підняти їх із землі не нагинаючись. (Якась надзвичайно розумна людина)
Якщо здійснювати одні й ті ж помилки, граблі можуть не витримати. (Віктор Губарєв - радянський і український письменник, "Френсіс Дрейк")
No comments:
Post a Comment