Відчуваю гостру потребу писати, хоч і немає про що. Буду писати про хліб насущний.
1. Ще трохи перебуваю під враженням після першої офіційної зустрічі випускників. Перше, що спадає мені на думку - які ж ми все таки ще діти, не дивлячись на те, що комусь вже й 19. Багато з нас думає, що виглядає, мислить та й живе як доросла сформована людина. Але погляд зі сторони показує, що це просто палке бажання не бути як всі, не бути дитиною. Мені завжди здавалось, що я мислю старше своїх однолітків, розумію більше за них. Але то все брехня :) Я така ж як і вони, хіба що трохи спокійніша і розуміюча. Я роблю такі ж дурниці, декілька разів наступаю на ті ж іржаві інструменти, кидаюсь у вир з головою і не думаю про наслідки.
А друга думка - я щаслива, що багато хто з нас досягне висот. Я бачу це в очах деяких свої однокласників. Можливо зараз їм немає чим похвалитись, але, уявіть, якщо їх потенціал навіть в очах видно, то чого ж вони можуть досягнути? Пишаюсь ними ♥
Тим не менш, явне дорослішання видно. Згадати тільки випуск з 9 класу і відразу відчутно різницю. Це не може не викликати задоволення. Потроху, але дорослішаємо, і добре, що не поспішаємо.
2. Запис, який побачила на сторінці у свого друга і який змусив подумати про те, чим я зараз займаюсь. Чи не йду я повз? Щиро сподіваюсь, що ні.
3. Розуміння потребує багато енергії. В кожному із нас живе маленький, а може і немаленький, егоїстик і він хоче, щоб усе відбувалось за його царськими примхами, тому й розуміти і миритись з примхами інших нам складно. Але чого не зробиш заради коханої людини, чи не так? І зв’яжеш свого егоїста, і виконаєш усі забаганки іншого. Я не можу сказати, що це правильно, бо взагалі-то правильно на першу сходинку ставити себе. Та хто хоче весь час самотньо стояти на вершині п’єдесталу? Чи не краще стояти вдвох? Тоді ж однаково, як високо та сходинка.
Через це кожен має жертувати своїм егоїстом, як би складно це не було. Але знову ж таки, потрібно стояти, тримаючись за руки, тому жертвувати треба обом, а не тільки одному нещасному альтруїсту. Обоє мають знати, що розуміти і миритись з будь-якими подіями в житті дорогої людини - це неймовірно складно. Тому будь-які кроки назустріч мають бути оцінені як найдорожчі і найкращі подарунки.
Цим повідомленням я задовольнила примху свого егоїстика: написала і звільнила його від зайвих емоцій, які трохи тиснули на нього. Сподіваюсь, що цього задовлення йому поки що вистачить. ♥
1. Ще трохи перебуваю під враженням після першої офіційної зустрічі випускників. Перше, що спадає мені на думку - які ж ми все таки ще діти, не дивлячись на те, що комусь вже й 19. Багато з нас думає, що виглядає, мислить та й живе як доросла сформована людина. Але погляд зі сторони показує, що це просто палке бажання не бути як всі, не бути дитиною. Мені завжди здавалось, що я мислю старше своїх однолітків, розумію більше за них. Але то все брехня :) Я така ж як і вони, хіба що трохи спокійніша і розуміюча. Я роблю такі ж дурниці, декілька разів наступаю на ті ж іржаві інструменти, кидаюсь у вир з головою і не думаю про наслідки.
А друга думка - я щаслива, що багато хто з нас досягне висот. Я бачу це в очах деяких свої однокласників. Можливо зараз їм немає чим похвалитись, але, уявіть, якщо їх потенціал навіть в очах видно, то чого ж вони можуть досягнути? Пишаюсь ними ♥
Тим не менш, явне дорослішання видно. Згадати тільки випуск з 9 класу і відразу відчутно різницю. Це не може не викликати задоволення. Потроху, але дорослішаємо, і добре, що не поспішаємо.
2. Запис, який побачила на сторінці у свого друга і який змусив подумати про те, чим я зараз займаюсь. Чи не йду я повз? Щиро сподіваюсь, що ні.
"«Время проходит!» — привыкли вы говорить вследствие установившегося неверного понятия. Время вечно: проходите вы!" (Мориц-Готлиб Сафир)
Через це кожен має жертувати своїм егоїстом, як би складно це не було. Але знову ж таки, потрібно стояти, тримаючись за руки, тому жертвувати треба обом, а не тільки одному нещасному альтруїсту. Обоє мають знати, що розуміти і миритись з будь-якими подіями в житті дорогої людини - це неймовірно складно. Тому будь-які кроки назустріч мають бути оцінені як найдорожчі і найкращі подарунки.
Цим повідомленням я задовольнила примху свого егоїстика: написала і звільнила його від зайвих емоцій, які трохи тиснули на нього. Сподіваюсь, що цього задовлення йому поки що вистачить. ♥
No comments:
Post a Comment