Всеми её поступками руководил единственный резон: «Хочу» (Джон Фаулз. "Волхв")

Дні заповнені біганиною, роботою, навчанням, цікавими книгами і зустрічами з друзями. Життя non-stop майже 24 години за добу. І все це наче весело, цікаво, приємно, добре і безліч прислівників виключно позитивного значення, та хочеться спокою і тиші. Я розумію, що скоро доведеться прощатись з усім цим і з кожним днем все ближчим стає час X, коли я поїду і залишу все позаду, тільки невеличку ручну кладь і свою нову блакитну валізу можна буде взяти з собою. А чи влізуть туди всі спогади, усі дорогі мені люди, близькі серцю дрібнички, пережиті труднощі і перемоги, накопичений досвід, мрії і невиправдані надії? Я б дуже хотіла забрати це все з собою, але боюсь, що минуле доведеться залишити вдома і жити лиш теперішнім і майбутнім. Тільки приїжджаючи додому, можна буде замкнутись в кімнаті, зворушити усі спогади минулого, покликати сумну дівчину на ім'я Ностальгія, зробити плейліст пісень з минулого, що мають величезне значення і плакати. Усі кажуть, що не можна жити минулим, треба жити лиш сьогоденням. Але я не готова відмовитись від свого чудового минулого, це настільки важлива частина мого життя, що просто попрощатись з ним - це як відірвати шматочок від сердця. Брр, як боляче. Не треба мені такого.

Я обожнюю своє минуле, людей, які у ньому були, моменти, події, невдачі, уроки, подорожі, прочитані книжки та переглянуті фільми, втрачені години, абсолютно даремні дії, бажання, що не збулись, речі, з яких вже виросла, щоденники, які починала вести і кидала на другий день, книги, що починала писати і кидала після перших розділів, домашні завдання, які виконувала до ранку та й ті, які взагалі не виконувала, загублені прикраси, даремні спроби викликати домовика, який би їх повернув, часи, коли свіжий батон і лимонад після уроків дарували неземну насолоду, квіти від хлопців - зніяковіння і думки: "Куди б їх подіти, бо батьки знущатимуться", а погані оцінки і несправедливість - гіркі сльози розпачу...

На одному з семінарів з маркетингу сказали, що люди, які живуть лиш за принципом "я хочу", за віком свого внутрішнього "я" досягли рівня 5-ти літніх капризуль.

А знаєте, я не погоджусь. Сенс і ціль життя для мене - це не бути невільницею стереотипів, суспільної думки, законів, які так і прагнуть обмежити нас у всьому. Чому б не жити у злагоді зі своїм "хочу"? Якщо гармоніювати це зі своєю совістю, внутрішніми переконаннями, то можна не заподіяти жодної шкоди оточуючим і при цьому робити все лиш за велінням серця. Тому для мене людина, що каже "я так хочу" і так робить, викликає повагу, а не осуд за емоційну незрілість.

Я хочу пам'ятати усі деталі свого минулого, тому буду згадувати його так часто, як тільки зможу. Бо я так хочу і мені начхати на думки консервативних зануд.

Люблю вас ♥

№6

А це буде присвячене постійному читачеві мого блогу. Я знаю, що ти не хотів, щоб я про тебе писала, але я не можу тебе оминути, вибач.

Людина, що довгий час була в моєму житті і, незважаючи ні на що, залишається в ньому. Дякую.
Ти заслуговуєш найбільшої подяки, бо натерпівся більше від усіх :)
Я тобі дякую за твоє терпіння (безмежне терпіння), довіру, кохання, підтримку і намагання бути завжди поруч, хоч я й не завжди тебе підпускала, за те, що я зрозуміла, що таке серйозні стосунки, за квіти і всі подарунки, за смс, які дуже приємно перечитати, за віру в мене, за те, що ніколи не засуджував мої надмірні амбіції, за те, що приїхав в такий складний для мене час, за те, що ніколи не йшов, а завжди терпів і був поряд, за електронну книгу (зараз я розумію наскільки тобі складно було її віддати), за те, що навчальні дні були кращими, коли ти мене приводив і забирав, за ліхтарик і за те, що допоміг обрати книжку, навушники і ще багато чого, за поради і розмови про книги...
Є дуже багато речей, за які я тобі безмежно вдячна, та перш за все - за турботу. Неймовірну, постійну і таку милу турботу.

А ще дуже хочу вибачитись за всі мої дурниці і негарні вчинки. Я знаю - зі мною було несолодко :))
Вибач, будь ласка.

№5

Людина, яка наповнила весь цей рік позитивом, яка показала, що не можна ховатись і депресувати, а потрібно бути життєрадісною, невгамовною, безтурботною і просто насолоджуватись життям. Я знаю, що ми дуже необхідні одна одній і дуже ціную, що ти завжди в першу чергу звертаєшся до мене. Я прагнула зробити тебе впевненішою у собі (щиро сподіваюсь, що колись мені це вдасться), навчити тебе чомусь важливому, підтримати у складні моменти. Ти навіть не уявляєш наскільки ти чудова.
Величезне тобі дякую за цей рік, за всі прогуляні пари, за те, що пари, які не були прогуляні (а дарма) були веселі та позитивні, за їдальню і твої "я так не можу", за прикраси і приємніший сюрприз на день народження, за млинці з вишнями і "як я виглядаю?", за клички та схему, за відверті розмови та жарти, за байки і "звичайно піду, куди я дінусь?", за те, що з’явилась в моєму житті і не дала мені опустити руки.

Я дуже тебе люблю, маленька (щоб ти не робила і не казала - ти завжди будеш маленькою).

№4

Людина, яка, на жаль, пішла, але сподіваюсь, що все таки стоїть під дверима в надії, що її покличуть назад.
Людина, наївність якої вражала, але змушувала не втрачати цієї риси такий довгий час і цим самим, дозволила трохи довше залишатись дитиною. Людина, чиєї думки мені не вистачає. Дуже б хотілось знати, що б вона сказала у певних ситуаціях. Людина, яка несподівано і незрозуміло пішла, але на чиє повернення я все ще сподіваюсь і дуже чекаю. Мені її дуже не вистачає.

Дякую за твою красу, наївність, за те, що ти так довго залишалась дитиною, за те, що була щирою і довірливою, за велосипеди, озеро, хлопців і аквапарк, за безліч нових знайомств, за неймовірні мрії, за твою пристрасть до німецької мови і Німеччини, за безпосередність та справедливу критику, за салати в МасDonalds і воду-воду-воду, за пробіжки зранку, квіти і приз за найохайнішу кімнату, за тебе, таку, як ти є.

№3

Людина, яка завжди була поруч. Трохи далі, трохи ближче, коли як, але поруч. Ми дорослішали разом, але виховувались дуже по-різному і з часом нам стає складніше розуміти одна одну, бо кожна з нас пішла своїм шляхом. Та ми не втрачаємо надії на те, що ми зможемо якось подолати це. Я завжди захоплювалась чистотою цієї людини, наче позитивний персонаж з фільму чи мультфільму.
Я щиро сподіваюсь, що ти знайдеш своє місце у цьому житті, доб’єшся того, що хочеш, що всі твої бажання втіляться у дійсність і те, що має якийсь вплив на нашу долю, вбереже тебе від каміння та жахіть життя.
Дякую... Дякую за те, яка ти є, за те, що я була тобі потрібна, за те, що ми багато пройшли разом, за те, що завжди намагалась мене не засуджувати, що б я не робила, але тим не менш дуже часто приводила мене до тями, утримувала від багатьох дурниць, за довіру та щирість, за Динамо і футбол, за кіносеанси зранку, за Sprite, за історію і разом прогулювану фізкультуру, за всі розмови, за фотосесію у рожевому світлі, за те, що була спокійною і такою чудовою, за підтримку у будь-яких ситуаціях, посмішку... Складно все перелічити, дякую за тебе. Ти найпрекрасніша людина, яку я знаю.

№1

Я буду писати про людей в тому порядку, в якому пишеться. Це не рейтинг і не турнірна таблиця, місць тут не має і не може бути. Просто коли пишеться про когось саме зараз, про того і буду писати. Ну що ж... розпочнемо.

Людина, яку я знаю 12 років і половину з яких ми доволі близькі. В наших стосунках було все: від взаємного/невзаємного кохання до сильних образ і сварок. Але ми завжди мирились, і саме ця людина була поруч дуже довгий період. Людина, поруч з якою я була сама собою, могла собі дозволити бути слабкою, жалітись на всіх-всіх і отримувати абсолютне розуміння. Людина, на яку було витрачено багато сил, нервів, слів, емоцій, але я ні про що не жалкую. Я хотіла допомогати, бути поруч, підтримувати не просто в міру своїх можливостей, а навіть більше, понад них. Я завжди була на твоїй стороні і тактовно намагались показати помилки. Для тебе я старалась бути якомога кращою: розуміючою, милою, спокійною, терплячою, пробачаючою, доброю, непохитною, позитивною, сильною.
Величезне "дякую" тобі за чай, розуміння, довіру, футболку, icq, присутність 365 днів на рік, плеєр, потрібну музику, нереальну логічність, свіжі, яскраві, мудрі думки, знання стількох різних абсолютно мені незрозумілих речей, які я намагалась зрозуміти заради тебе, підтримку твоїх очей, плечей, рук, мовчання і потребу в мені.

Людина, яка робила кроки в сторону дверей, але не відчиняла двері і завжди поверталась. Дякую.

Wind of changes

"Все великие перемены в жизни одного человека, а также и всего человечества, начинаются и совершаются в мысли. Для того, чтобы могла произойти перемена чувств и поступков, должна произойти прежде всего перемена мысли." (Л. Н. Толстой)

На деякий період часу зміню стиль своїх повідомлень з повчально-соціальних на...так би мовити "душевний стриптиз".
Чесно зізнаюсь, що не дуже люблю зміни. Це завжди стрес, треба перебудовувати своє життя, змінювати звички, робити перерозподіл думок на полицях мозку, але зміни необхідні і щоб не сталось, вони завжди на краще. Так склалось, що за останній час було багато переломних моментів, багато смуг і чорних, і білих, і сірих, і, навіть, кольорових. Багато людей прийшло, багато пішло, хтось прощався і з грюкотом зачиняв двері, а хтось залишав шпарину і ставив такі багатозначні три крапки...
У зв’язку з тим, що найближчим часом в моєму житті почнеться новий період, дуже хотілось б підвести підсумки всього, що сталось за цей період. І такий собі звіт виразити через подяку людям, які мали головні ролі увесь "спектакль", або зіграли щось епізодичне, але не менш важливе.
Я не буду називати імен, це абсолютно непотрібно, бо впевнена, що той, хто буде це читати, зможе себе впізнати, а може й не тільки себе. Я не знаю, як відреагують інші на ці "відверті танці"... Просто прийміть це. Як-ніяк, не дарма ж я вибрала саме ці слова: Read, Understand, Accept.

Р. S. Мені неодноразово нарікали, що тут "мало мене". Ну що ж, можливо зараз буде, навпаки, забагато.